Ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів. При цьому для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто тільки у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника.

При укладенні договорів застави заставодержатель чи нотаріус не може перевірити факт винесення рішення про стягнення коштів з заставодавця, можуть виникати ситуації порушення прав заставодержателя та неможливості задовольнити свої вимоги.Також проблемним моментом є можливість звернення стягнення на предмет застави у разі перевищення його вартості над розміром заборгованості заставодержателю.

П.8 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно. Що стосується звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) є врегулювання порядку стягнення виконавчого збору у даній категорії виконавчих проваджень.
Ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок розподілу коштів отриманих від реалізації заставного майна не відрізняється від порядку розподілу коштів у інших категоріях виконавчих проваджень – спочатку здійснюються утримання, передбачені статтею 43 Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя.

 

Державний виконавець

Залізничного ВДВС ЛМУЮ:                                             Хамула М .І.