РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСТАВНОГО МАЙНА Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України „Про виконавче провадження" , спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом , іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз’яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту. Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження». З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 54 вказаного Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом. Статтею 54 цього Закону визначено, що у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стягнення з вартості заставленого майна. Відповідно до статті 54 Закону Украї ни „Про виконавче провадження" звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору . На майно, щодо якого встановлено іпотеку чи накладено заборону на відчуження, не може бути звернено стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями згідно із Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до призупинення нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов’язків сторін щодо основного зобов’язання боржника. Відстрочка виконання не допускається у разі, якщо: іпотеку включено до іпотечного пулу; відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя; проти іпотекодавця чи іпотекодержателя порушено справу про визнання його банкрутом; іпотекодавець раніше мав несплачені зобов’язання чи був неплатоспроможним; є вірогідність, що протягом періоду відстрочки не буде сплачено зобов’язання . У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно. Статтями 20, 21 Закону України "Про заставу" визначено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави . Реалізація заставленого майна проводиться державним виконавцем у встановленому порядку через спеціалізовані організації з аукціонів (публічних торгів) . Згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Правовими наслідками порушення обов’язків іпотекодавця, встановлених іпотечним договором, згідно із частиною 1 статті 12 цього Закону є те, що іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Одночасно, статтею 33 вказаного Закону визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця, визнання банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 38 Закону України "Про іпотеку" визначено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя передбачає таке право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Іпотекодержатель зобов’язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Відповідно до статті 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" іпотекодержатель має організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем , якщо це передбачено іпотечним договором або іпотекодержатель та іпотекодавець досягли відповідної письмової згоди . При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя. Іпотекодержатель зобов’язаний за 30 днів до дня продажу предмета іпотеки відповідно до умов цієї статті письмово повідомити всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку обтяження на нерухомість та/або майнові права на нерухомість, що є предметом іпотеки. Ці особи мають переважне право на придбання предмета іпотеки відповідно до пріоритету їх зареєстрованих прав. Ціна продажу предмета іпотеки має бути встановлена за згодою між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Згідно із статтею 7 вищевказаного Закону примусова реалізація предмета іпотеки за виконавчими документами здійснюються відповідно до умов іпотечного договору. Відчуження предмета іпотеки здійснюють органи державної виконавчої служби. Для здійснення реалізації предмета іпотеки орган державної виконавчої служби укладає договір із суб’єктом підприємницької діяльності, який має право здійснювати операції з нерухомістю. Право вибору такого суб’єкта підприємницької діяльності та визначення умов реалізації предмета іпотеки належить іпотекодержателю. Стягувач у 15-денний строк повинен письмово заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно . Якщо він такого бажання не висловить арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання. У разі, якщо стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно, то він зобов’язаний у 15-денний строк з дня повідомлення державного виконавця про виявлення бажання залишити за собою непродане майно, внести на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість непроданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. З перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, стягується виконавчий збір, а залишок коштів повертається боржнику. Майно передається стягувачу за оцінкою, за якою воно було передано на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. За фактом такої передачі державним виконавцем складається акт. Постанова і акт є підставою для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Головний державний виконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ Амбриз Р. А.